Мама Ляля.

Тато Соллі.

Дитинчата зліва направо: Мілкі, Фоксі, Грейсі, Соллі джюніор (копія тата), Чарлі, а остання Манюня (копія мами). Причому отримали 2 пари близнюків -- пару коричневих і пару сірих, одна Манюня -- біла, а Мілкі -- в плямочку.
 

Минулих вихідних чоловік мене повіз на екскурсію до аміш-столиці в Огайо м. Берлін. До речі, більшість їхніх поселень має німецькі назви, а прізвища усіх амішів із німецьким корінням типу Кауфмани, Мюллери, Міллери, Кохи і т.п.
Побували ми на антикварному базарі в Берліні, намагаючись сфотографувати дещо цікаве і спіймати самих амішів у кадр, однак майже всі спроби були невдалими, бо бачачи камеру, аміші відверталися, ховалися за товар або насували на обличчя капелюх, що можна побачити на деяких фото. Навіть на картинах, які вони продавали, усі аміші були зображені або зі спини або так, що облич зовсім не видно.

 

Він означає, що треба знизити швидкість і бути уважним, бо в цій місцевості дозволено проїзд гужового транспорту. Таким транспортом в Огайо оперують люди, яких в США називають аміш або аміш піпл. У реальності цей транспорт і його власники виглядають так, причому ані одяг цих людей, ані конструкція возу не змінюються ось уже протягом століть.

На весілля наших Брайана і Брітні запрошено 200 чоловік, а скільки прийде насправді — невідомо. Однак ми вже отримали проблему, яка полягає в тому, що, за законом США, якщо збирається на банкет 200 і більше людей, де будуть вживатися алкогольні напої, то треба офіційно оплачувати полісмена при зброї, який має стежити за порядком, якщо цифра гостей перевищуватиме 400 осіб, то треба наймати 2 поліцейських. Я довожу, що ніколи усі запрошені не приходять, тому можна не паритися щодо поліцейського, однак американці дуже законопослушні і бояться потрапити в халепу, з одного боку, а заплатити декілька сотень за поліцейського, якщо гостей буде таки менше 200, теж не дуже хочеться. 

 

4 липня 2009 р. в США відзначали черговий День незалежності. Але цього року відбулися помітні зміни у святкуванні цього найпатріотичнішого для американців свята. Якщо раніше майже в усіх містах із населенням більше 50 тис. робили феєрверки і паради, то тепер список міст, в яких запускали феєрверки, скоротився втричі, і взагалі вулиці прикрашали не так розкішно, як це було ще 2007 р., коли я сюди приїхала. Отже, представники американських штатних урядів зрозуміли, що треба економити в усьому.

А

От і пройшов кінець травня, коли в усіх американських школах випускникам вручають дипломи. Я декільком людям тут ставила те саме питання от уже другий рік: чому в школах США випускний вечір (промо) для 12-класників із розкішними платтями і музикою відбувається у квітні, коли діти ще не склали екзаменів і ходитимуть до школи ще 2 місяці, а дипломи видаються після екзаменів і закінчення школи наприкінці травня. Ніхто мені на це питання так і не відповів.
Вручення дипломів у США проходить дуже урочисто. Часто шкільний актовий зал не вміщає усіх бажаючих, бо приходять усіма сім*ями із дідусями, бабусями, братами, сестрами, дядьками і тітками і на одного випускника доводиться мінімум 5-7 гостей, тому для цієї події використовують стадіон.

А найцікавіше починається після випускної вечірки. Більшість американських матерів ледь не наступного дня після вручення шкільного диплому дитині заявляє: ти вже дорослий, маєш сам себе забезпечувати, тому плати мені за оренду кімнати, в якій ти живеш, і за харчування, яке я тобі забезпечую, або іди шукай собі квартиру. От і розбігаються випускники у пошуках роботи і квартири подалі від материнських гнізд. А якщо дехто залишається жити із батьками, то інші на них дивляться як на несамостійних і безпомічних істот. Однак це щодо пересічних американських сімей. У сім'ях мільйонерів багато дітей живуть собі у маєтках своїх батьків, які платять за все і не турбуються про подальшу освіту чи фінансове благополуччя своїх діточок.

Скільки корисних речей людство перетворило на їх протилежність... Ми стали хворобливо залежними від їжі, алкоголю, никотину, наркотиків, моди, телевізорів, комп'ютерів, інтернету, еротики, мобільних телефонів і т.п. Є люди, які нав'язливо думають навіть не про один із вищеперелічених факторів, а про декілька із них одразу. Я ненавиджу мобільні телефони і називаю їх розумовими терористами, тому що вони втручаються в моє життя часто зовсім без будь-якої потреби, турбуючи тебе по дрібницях і відриваючи від справ. Звонки з мобільного від не надто вихованих людей чи текстові повідомлення втручаються в твій мозок і псують твої плани, твої почуття, твій характер врешті-решт.
 

Коли я вчилася в школі і в університеті, нас мордували патріотичним вихованням і при всьому розумінні того, що війни — це жах і руйнація, яких треба уникати усіма можливими шляхами, коли тебе щороку на День Перемоги, День піонера, день Радянської Армії, день Жовтневої революції і взагалі за будь-якої нагоди зомбують тим, що лише завдяки радянському солдатові світ позбавився фашизму, то рано чи пізно починаєш ненавидіти усі ці свята разом із усіма солдатами, революціонерами, комуністами, соціалістами, піонерами, фашистами, націоналістами і будь-якими ідеологіями разом узятими. 
Моє ставлення до Другої Світовій війни помінялося лише тоді, коли бабуся показала 2 трикутника листів від мого діда з фронту і повідомлення про те, що він пропав безвісти під Москвою. А потім поворот у моїй свідомості відбувся, коли я випадково дізналася, що батько моєї близької подруги Заманський Борис Наумович був повним кавалером Орденів Слави, що дорівнює званню Героя Радянського Союзу. Борис Наумович був скромним інженером на хімічному комбінаті, дуже гарно грав на фортепіано і акордеоні, жив у нашому будинку майже 10 років і ніхто не здогадувався про його героїчне минуле аж поки офіційні міські органи не придумали вітати особливою церемонією ветеранів війни, які мали нагороди вищого порядку. Тоді до нашого під'їзду кожного року на 9 Травня урочисто прибував автобус, з якого виходили представники міської влади і стукали до Бориса Наумовича у двері, аби привітати його з особливими почестями. 
 

Я бачила життя дуже різних родин в США, але то були в основному родини із середнім і нижче середнього рівня достатком. А нещодавно я побувала в родині американських мільйонерів і була не менше вражена стилем їхнього життя.
 

Останнім часом в США, окрім економічної кризи, найбільш обговорюваною темою є народження 8 близнюків самотньою безробітною матір'ю-одиначкою Надею Сулеман, яка у свої 36 роки вже мала 6 дітей, народжених і виховуваних нею без батьків.
 

Деякі американці іноді просять мене навчити їх вимовляти пару слів українською чи російською. Найчастіше їм хочеться казати щось типу їхнього НІ, тому вчу казати ПРИВІТ або ПРИВЕТ натомість вони вимовляють ПРИЕВ*ЇТ чи ПРИВ*ІЕТ. А сказати щось більш вживане, як ДОБРИЙ ДЕНЬ або ЗДРАВСТВУЙТЕ -- то для них майже не можливо. Жаліються, що у нас дуже довгі слова. Однак, на мій подив, американцям легко вдається вимовляти слово БОРЩ.